Царський пояс

Мати дала йому чисту сорочечку i штанцi. І ось вiн умитий i переодягнений сидить за обiднiм столом. Наминае картоплю зi смаженою цибулею. Нiколи вона йому так не смакувала, як оце зараз.

Мати нiжно дивилася на сина. Михайлик помiтив, що маминi очi сумнi. Поклав ложку в мисочку. Бадьорим голосом запевнив матусю:

– У Скiфii тебе вилiкують.

Марiйка нагадала синовi:

– Старанно пережовуй страву, бо ж переднi зуби повипадали.

Про себе Мишко зi смутком зауважив: матуся йому не вiрить. Попоiвши, вiн вибiг на подвiр'я.

Треба сказати, що Остапова родина не мала нi коня, нi корови, нi телятка, нi свинi. Котика – i того в них не було. З хлопчиком привiталося лiтне сонечко, а з куща бузку – зграйка гомiнких горобцiв.

Михайлик крутився на подвiр’ i, поки не побачив батька на городi. Мчав до нього i гукав:

– Татку, глянь, я швидко бiжу. Я вже здоровий.

Остап, що цiлував сина, зауважив:

– Та ти в нас козак хоч куди. Треба дякувати жiнкам iз села. Вони приносили для тебе малину, калину, мед.

Хлопчик насупив бiлi бровенята.

– До мене вночi приходила миша. Вона приносила лiки вiд наших пращурiв. Миша мене вилiкувала.

Остап сiв на траву, а сина посадив на свое колiно. Турботливо мацав його лоба.

– Татку, ти не вiриш менi? – з розпачем у голосi вигукнув малий. – Миша менi сказала, що перстень, який ти носиш, – чарiвний. Перед ним вiдчиняться дверi у Скiфiю.

Остап, тамуючи смiх, кахикнув.

– Кажеш, хвостата тебе вилiкувала.

Мишко образився:

– Прошу, не називай мишу негiдно.

Остап пiдморгнув синовi.

– У такоi симпатичноi лiкарки я й сам iз задоволенням лiкувався б. – Вiн удавано схопився за правий бiк. – Ой, стрельнуло у попереку! Синку, гукони мишку, хай i мене полiкуе. Тiльки так, щоб мама не бачила!

Остап реготав. Гарний настрiй батька передався малому. Обое качалися в бур’янi, боролися. Мишко вищав вiд задоволення.

– Я повинен тебе познайомити з мишею. І маму теж, – вивiльнився хлопчик iз батькових обiймiв

– І хутчiш, – реготав Остап.

Мишко дременув навпростець, через бур’яни, до хати.

Остап лише примiрявся до лопати, щоб продовжити копати, а синок вже бiля нього.

– Татку, iди до хати.

– Марiйка кличе?

– З мишею поговориш. Зараз вона розмовляе з мамою.

Остап довго дивився на сина. Погладив його по головцi. Зi спiвчуттям казав:

– Бiдолашний, зарано пiднявся з лiжка.