Царський пояс

Щоправда, повернення молодят не пройшло без прикрощiв. Перед виходом iз тунелю злi духи царства Аiда наздогнали пару i жорстоко ii покарали. Так, на лисiй, як ополоник, головi Євстахiя закучерявилося волосся. А Маруся… Бiдна дiвчина вiд голови до п’ят вкрилася бiлою вовною. Стала схожою на овечку.

Ось пара торкнулася смарагдовоi нитки променя. Мить – Євстахiй з подругою такого ж росту, як до пiдземних пригод. (До речi, вони й не пiдозрювали про метаморфози,[1 - Метаморфоза – перетворення однiеi форми на iншу, видозмiна чогось.

Через дiрку в стрiсi Євстахiй вийшов на бiлий свiт i вiдчинив навстiж вiкна i дверi. Марiйка виглянула через вiкно. Але вiдразу сховалася. На подвiр’i, що заросло споришем, вешталися селяни. (Вони саме виганяли кiз iз високоi лободи. Побачили на хатi незнайомця i оце прийшли.)

– Хто ви такi? Можливо, далекi родичi Євстахiя? Бо ранiше ми вас тут не бачили, – запитували.

– Можливо, i далекi родичi, – буркнув Євстахiй.

Вiн все ще сердився на односельцiв. Адже вони погрожували спалити його житло.

– Як вас звати-величати?

– Остапом,[2 - Чоловiчi iмена Євстахiй та Остап близькi, характеризують сильну, врiвноважену людину.] – байдуже кинув.

– А чому жiнка ваша у хатинi? Не вийшла, не привiталася? Гордуе нами?

– У моеi жiнки алергiя на пилок деяких рослин.

– Аааааа, зрозумiло…

У визначений час у Євстахiя з Марiйкою народився бiлявий хлопчик. Михайло, Михайлик, Мишко, або просто Миша.

Проте нiхто в селi не знав, що батьки назвали сина iз вдячностi до мишi, що звела докупи iхнi долi.

Миша лiкуе смертельно хворого хлопчика i розповiдае йому про Скiфiю

…Гай, гай, як швидко плине вода в Кодимi. Зима – лiто, зима – лiто, знову лiто i знову холодно. За тим, що минуло, не слiд жалкувати. Бо ми з кожним днем мудрiшаемо. Сьогоднi щось вдаеться краще, а щось вiдiйшло. А те, за чим вчора шкодували, вже не так муляе i дошкуляе. Головне, на очах ростуть дiти – найбiльший скарб i наше продовження.

Мишковi стукнуло сiм рокiв. Батьки не намилуються своiм дитятком – викапане янголя. Правда, хлопчики в селi дражнять його клаповухим, сухоребрим, обiрванцем та iншими негарними словами. Для матусi з татусем вiн найкращий. А це, бiдолашне, серед лiта заслабло.

– Ох, ох, ох, – стогне мама. – Грошей на лiки, що виписав фельдшер, немае. А дитина бухикае, не втихае.

Тато безпорадно розводить руками i тяжко зiтхае.