Високі тіні

Лучезар був загальним улюбленцем. Зграi шанувальниць цiлодобово млiли бiля дверей до його кiмнати, iз завмиранням серця чекали його повернення. І не дивно: високий красень, синьоокий блондин, талановитий, розумний i смiливий, добрий до всiх i з усiма ввiчливий. З якого боку не глянь – земне втiлення янгола. Поруч iз ним Власта нагадувала мале чортеня. Ззовнi вони були дуже схожими: той самий колiр волосся, тi самi очi i форма обличчя, однак Власта завжди одягалася в чорне, наносила темний макiяж, була замкненою, тихою i грубою з усiма, з ким була змушена заговорити.

Здiйнявши очi, Власта помiтила, що iй назустрiч iде Надiн, донька Артура Вольфа. Цiй жiнцi було трохи за тридцять, але виглядала вона старше своiх рокiв, оскiльки ii убрання були старомодними – типова вчителька.

– Власто, ти зробила домашне завдання? – поцiкавилася вона з докором, що майнув у голосi.

Надiн була талановитим хiрургом, втiм кiлька рокiв тому вона покинула свою кар’еру i переiхала у Вовчий дiм, аби допомагати батьковi.

– Нi, – сказала руба Власта, незворушно продовжуючи пiднiматися сходами.

– Власто, скiльки ще це триватиме? – прошипiла iй услiд Надiн. – Зрозумiй же, це дуже важливо. Тобi цього року потрiбно вступати до унiверситету.

– Нiкуди я не збираюся вступати, – флегматично пробубонiла собi пiд нiс Власта, однак та почула ii.

– Сидiтимеш на братовiй шиi?! – прогримiла вона так, що задзвенiв кришталь на люстрi.

Власта не змогла пропустити повз вуха цi слова. Вона повернулася i, пiдiйшовши впритул до панi Надiн, видала зi злiсною посмiшкою:

– Мiй брат не скаржиться. А вам робота з дiтьми явно йде не на користь. Аж надто нервовою ви стали. Та й замiж вам уже давно пора.

– Що? – Брови Надiн злетiли, i вона приголомшено завмерла.

Перш нiж жiнка прийшла до тями, Власта поквапилася пiти геть. Опинившись у своiй кiмнатi, вона зняла важкi черевики i знесилено повалилася на лiжко.

«Цi три дiвицi все чули, – раптом усвiдомила Власта. – Завтра новиною дня буде моя сварка з Надiн. Впевнена, вона дасть менi науку гарних манер. І… буде права».

Власта трохи пiднялася i подивилася у вiкно. Їi кiмната була на останньому поверсi будiвлi, завдяки чому iз вiкна розгортався заворожливий пейзаж. Сонце вже сховалося, але хвилястi обриси гiр досi чiтко видiлялися на фонi потемнiлого неба.