Постріл в Опері

– А нам усiм що, повiситися? – У голосi тiеi, що повiсилася, вчувалася iстерика.

– Ви… тому? – схвильовано спитала ii Веронiка.

– Так, – вiдрубав у вiдповiдь голос. – Але ви все одно не зрозумiете.

– Чому це?

– Ви скажете, що я навiжена! – Голос став рваним i злим. – Ви вважаете, якщо поетеса, то обов’язково ненормальна.

– Звiсно, ви – ненормальна, – впевнено повiдомила iй Дашина мама. – Хiба ви вiдповiдаете середньостатистичнiй обивательськiй нормi? Обивателi не стають поетами.

– Правильно! Вони стають невдахами! – гидливо мовив голос поетеси.

– Олександр Вертинський.

– Та який з нього поет?! – образився голос.

– Ви маете рацiю, поези Вертинського – окремий жанр. Але можна назвати письменника – Михайло Булгаков.

– Вiн поiхав до Москви, – вiдсiк голос тiеi, що повiсилася, кандидатуру улюбленого письменника Машi. – У Киевi вiн анi рядка не написав. Жодного! Знаете чому?

– Не знаю, – визнала Веронiка.

– Тому що вiдтодi, як звiдси вивезли наш талiсман, – нас позбавили сили! – замогильним голосом прорекла поетеса. – Ми немiчнi. Нiхто не чуе нас, хоч як би ми волали!

То було перебiльшенням.

Цiеi митi ii голос гримiв на всю квартиру, як телевiзор, включений на максимальну гучнiсть. Маша з подивом скосила очi на Чуб, вражена мiцнiстю ii сну.

– А що це за талiсман? – ввiчливо поцiкавилася Дашина мати.

– Ви все одно не повiрите.

– Повiрте, – запевнила ii Веронiка, – я вам повiрю.

– Ви вiрите в мiстику?

– Я – лiтературний критик, – не без гордостi презентувала себе мати-маякiвка. – Чи можна не вiрити в мiстику доль, вивчивши творчiсть письменникiв i поетiв? Їхнi вiршi – сповненi пророцтв! Їхнi життя – сповненi мiстичних збiгiв. Узяти хоча б Влада Владовича Маяковського. Побувавши в Киевi, вiн…

– А що ви думаете про Анну Ахматову? – перервала ii по е-теса.

– Я не ii прихильниця, – сухувато перервала ii перервана. – Але, звiсно, ставлюся до неi з повагою.

– І даремно! – пискливо скрикнув голос. – Тому що вона – крадiйка! Вона все вкрала! Всi своi вiршi…

– У кого? – здивувалася критикеса. І в ii запитаннi набатом пролунав непiдробний, професiйний iнтерес.

– Ну ж бо я краще розповiм усе вiд самого початку, – запропонувала поетеса, вiдчувши, що вiдшукала, нарештi, свого iдеального слухача.