Меч і хрест

Меч i хрест

Лада Лузiна

Киiвськi вiдьми #1

Три молодi киянки прийняли вiд помираючоi вiдьми Килини ii дар. Як же вони зумiють розпорядитися ним? Адже вони такi рiзнi: студентка iсторичного факультету Маша Ковальова, залiзна бiзнес-ледi Катерина Дображанська i звiльнена з нiчного клубу спiвачка-зайдиголова Даша Чуб на прiзвисько Землепотрясна.

Всi подii розгортаються в нашi днi. Але, володiючи магiчною силою, не важко потрапити в минуле i познайомиться з авторами «Трьох богатирiв» i «Демона» – Вiктором Васнецовим та Михайлом Врубелем.

Лада Лузiна

Киiвськi вiдьми. Меч i хрест

Моему Мiсту присвячуеться

Роздiл перший,

у якому з’являеться чорний ворон

Якщо ворон на церквi каркае – бути небiжчиковi.

    «Руськi народнi прикмети i повiр’я»

Ясного липневого дня, незадовго до Івана Купала, Андрiiвським узвозом, що в’еться змiею на Подiл, iшла екскурсiя iноземних туристiв.

Їi очолювала красуня-екскурсовод – панi апетитна, як кошик гарячих пирiжкiв, незрозумiлого i не важливо якого вiку. Адже – ви погодитеся зi мною, чи не так? – яка рiзниця, скiльки жiнцi рокiв, якщо п’ятнадцять чоловiкiв невiдривно дивляться на ii груди, насилу вiдволiкаючись на iншi, iсторичнi, цiнностi.

– О, couleur locale![1 - Мiсцевий колорит, мiсцева своерiднiсть (франц.).] – смачно цокнув язиком один, миршавий i з д’артаньянiвським носом.

Іншi радо закивали.

Нiскiльки не збентежена такою пильною увагою до двох нацiональних раритетiв, що вмостилися в ii декольте, красуня натхненно вiщала, з тiею легкiстю й невимушенiстю, з якою жiнки говорять зазвичай про предмети любовнi, моднi та свiтськi:

– Подивiться лiворуч. Перед вами серце Киева – Старокиiвська гора. Саме тут брати Кий, Щек i Хорив заснували мiсто, назване на честь старшого брата, – Киiв, – столицю Давньоi Русi i Матiр городiв руських!

І голос ii прозвучав так захоплено i хвалькувато, – нiби йшлося не про давнiх князiв, а про пропозицiю руки та серця, отриману нею вiд президента краiни не пiзнiше як учора ввечерi.

На небi свiтили сонце i прозорий мiсяць, таке траплялося в Киевi так часто, що нiкого особливо не дивувало. Зненацька, немов хтось згори труснув чорнильним пером, на небозвiд капнув чорний ворон, усiвся на слiпуче сонячний хрест Андрiiвськоi церкви й видав протяжне та гучне: «Ка-а-а-а-а-а!».