Меч і хрест

– Вибачите за турботу, але менi термiново потрiбна Марiя Ковальова, – вiдповiли iй дверi напрочуд iнтелiгентним голосом.

Мати рвонула ручку на себе i побачила в отворi, що утворився, високу солiдну даму – дуже гарну й дорогу, в золотих начальницьких окулярах, – iз тих, хто iнстинктивно будить в обивателях перелякану, запобiгливу пошану. Тiльки з обличчям начальницькоi панi було щось негаразд: воно здавалося крейдяно-сiрим i стягнутим, як посмертна маска.

– Якщо ii немае, то я, з вашого дозволу, почекаю.

– Нi-нi, Марiйка у себе в кiмнатi, – соромливо пробурмотiла Ганна Миколаiвна, пасуючи перед такою шанованою особою.

– Я можу зайти? Ви дозволите?

– Так, будь ласка, будь ласка. Проходьте.

Пiдстрибуючи метушливо, хазяйка супроводжувала важливу персону до замкнутих доччиних дверей.

– Вона там, – пошепки сказала мати. І, розплющивши очi ширше, стала iз нетерпiнням чекати подальших подiй.

Красива гостя делiкатно постукала.

– Що? – вiдгукнулися зсередини.

– Вiдчини, будь ласка, це я – Катя, – ввiчливо попросила ii поважна дама.

І чуйним iнтуiтивним черевцем мати здивовано вловила: «начальниця» чомусь боiться ii дочки!

– Яка Катя? – не зрозумiла Ковальова-дочка.

– Та, з якою ти сьогоднi нiч провела. Ми разом прокинулися, пам’ятаеш? – пояснила красуня соромливо.

– Входь! – схвильовано гукнула Марiйка.

– Батьку!!! – заголосила мати й кинулася до сусiдньоi кiмнати, змiтаючи мимохiдь завали газет на комодi.

Володимир Сергiйович сидiв на лiжку й похмуро зав’язував шнурки на своiх потрiсканих робочих черевиках.

– Ти куди це зiбрався? – накинулася дружина.

– До Колi. Нам поговорити потрiбно.

– Сьогоднi субота! – вигукнула спересердя дружина. – І вдома бозна-що робиться! Ти хазяiн тут чи хто?

– Ну що знову? – грубо озвався хазяiн.

– У дочки нашоi, виявляеться, цiлий гарем! – оповiстила його Ганна Миколаiвна, – причому нетерпляча цiкавiсть у ii голосi явно перехльостувала законне батькiвське обурення. – Ще одна прийшла – Катя! Така краля, що геть твое все! І просить: «Впусти мене, Марiйко, пам’ятаеш, як ми з тобою нiч провели?» Ясно тобi? А ти менi не вiрив.

– Ти ж казала, – саркастично нагадав iй Володимир Сергiйович, що вже встиг змиритися з черговою безумною iдеею дружини, – нехай краще буде лесбiянкою, нiж старою дiвою.

– А що? Я хiба вiдмовляюсь? – образилася мама. – Просто менi та ii дiвчина не подобаеться.