Меч і хрест

– Ти ж тiльки не дуже, – невпевнено сказала про всяк випадок вона. – Ременем не треба.

Володимир Сергiйович стражденно скривився.

Старший син Дмитро i насправдi дiставав од нього iнодi на горiхи, але Марiйку вiн за все свое життя не торкнув i пальцем. Добра, слухняна, старанна дитина – таку тiльки до рани прикладати.

– Залиш нас, – категорично гаркнув вiн, коли за кiлька хвилин дружина привела до нього розгублену дочку. Та перелякано моргала: хоч яким коротким був iхнiй хрущовський коридор, по дорозi сюди мати встигла застрахати ii батькiвським гнiвом.

– Послухай, – зробивши дружинi застережний жест рукою, батько взяв Марiйку за сутуле передплiччя i повiв на балкон – далi вiд усюдисущих материнських вух. – Ти, Мурзику, на матiр не сильно реагуй. Знаеш, яка вона в нас: сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю. Сама придумае – сама злякаеться. А ти вже доросла, тобi треба i погуляти, i повеселитись. Я в молодостi сам раз на суперечку з мосту на Труханiв острiв стрибнув. Уявляеш? – Володимир Сергiйович говорив про це швидко i зiбгано, як про щось неважливе i несерйозне.

І раптом спитав: – А скажи менi, Мурзику, ти з iншими студентами дружиш?

– Нi, – негативно похитала головою дочка, дивуючись такому дитячому запитанню.

– Зовсiм?

– Нi, нi з ким не дружу, – пiдтвердила вона.

– А цi дiвчатка, з якими ти вчора, вони хто?

– Дарина – спiвачка, в нiчному клубi спiвае. А друга… – Марiйка пригадала Даринину характеристику гарноi чорнявки. – Вона бiзнесом займаеться.

І не зовсiм дiвчинка – iй уже рокiв тридцять, напевно.

– Ну що ж, хороша компанiя, – схвалив тато, i в його висновку почулося незрозумiле полегшення. Вiн посмiхнувся невдало i непереконливо й заговорив знову, i стало видно, що тепер слова даються йому дуже важко: – А ти нiколи не чула, доцю, щоб у вас у групi або в iнститутi хтось говорив про дiгерiв? Ну, про тих, якi по пiдземних печерах лазять?

– Нi, нiколи, – марно спробувала пригадати та.

– А Маргариту Боець ти знаеш?

– Звичайно, вона ж зi мною в однiй групi навчаеться.

А хiба Рита по печерах? – Виходячи з того, що Марiйка знала про красуню Риту, ту цiкавили тiльки гострокутнi повороти моди, багатi прихильники та нiчнi клуби. Уявити собi, як Маргарита Боець у своiх кокетливих, прикрашених манiрними малиновими смужками босонiжках спускаеться в якусь загиджену киiвську печеру, Марiйка не могла. – Та навряд, – недовiрливо струсонула вона набутими кучерями.