Меч і хрест

– Ти що, цiею жирнятиною свiй нещасний фейс мастиш? – обурено докорила iй вона.

– Угу.

– Як усе запущено! – Бiлявка з гоголiвським прiзвищем iще раз незадоволено оглянула свое обличчя, де на лiвiй вилицi вже почав проступати великий i образливий синяк, made in «ця сучка», i перемiстилася на килим бiля Марiйчиного лiжка, звично склавши ноги по-турецьки.

Повагавшись, Марiйка наслiдувала ii приклад i акуратно поставила фiлiжанки на пiдлогу мiж ними. Дарина ласо вiдсьорбнула каву.

– Пробач, я цукор… – пробубонiла Марiйка.

– Нiчого, я i солодку полюбляю. А друзi в тебе е?

– Нi.

– Погано, – зробила висновок Чуб. – Це все тому, що ти така налякана i затуркана. Хоча… – задумливо випнула вона нижню губу. – Знаеш, у мене теж чомусь подруг немае. Ну, так щоб справжнiх. Чо-ому, цiкаво?

– Напевно, тому, – вiдповiла Марiйка, немовби заздалегiдь прохаючи вибачення за кожне свое слово, – що ти дуже поривчаста i несподiвана.

Дарина завмерла з фiлiжанкою бiля рота i витрiщилася на неi, приголомшена i Марiйчиним психологiчним резюме, i тим, що та взагалi заговорила так довго i виразно.

– Значить, я несерйозна? – скривджено сказала вона.

– Нi, – поспiшила втiшити ii «психолог». – Ти просто дуже-дуже жвава, i в тебе нiби як немае часу зупинитись i замислитись.

– Чого ж ти iй не сказала? – визвiрилася Землепотрясна Дарина Чуб.

Марiйка розгублено клiпнула очима i зламалась.

– Гаразд, проiхали.

Збентежена такою легкою перемогою, Дарина рiзко вiдставила порожню фiлiжанку i, щоб зайняти своi невгамовнi руки, пiдчепила з тумбочки бiля лiжка якусь обгорнену газетою книгу.

– Щодо мене ти, напевно, в чомусь маеш рацiю.

– Вона гарна, – сказала Марiйка тихо.

– Ага, – неприязно пирхнула Чуб. – Як тигр! Коли дивишся на нього в клiтцi, думаеш: «Який красень». А коли нiс до носа зiткнешся, – вже тiльки про те, чи заряджена в тебе рушниця… О! А це у нас хто?

Марiйка зацiпенiла. На фотографii, яку Дарина ненароком вивудила з ii «Майстра i Маргарити», була знята iхня група.