Меч і хрест

 – А що, нормальна людина дзвонитиме менi з якогось дебiльного «Центра» i кричатиме, що вона мого хлопця до себе приворожить? Ти, взагалi, перш нiж щось зробити, хоч раз головою подумала?! Га?

– Ми пiшли, – боязко пискнув Санi, торкаючись плеча Дарини.

Музика вже кликала iх на сцену.

* * *

Гордо випроставши спину, щоб пiдкреслити груди i гордовиту поставу голови, Дображанська iз застиглою поблажливою посмiшкою дивилася на спiтнiлу лисину кабана, що слинив ii руку. Вiн пiдвiв схожу на бiльярдну кулю голову i жадiбно заковтнув Катю поглядом.

«Гляди не поперхнися…» – неприязно посмiхнулася вона подумки.

Кабан здавався iй жалюгiдним, схожим на голодну дитину, яку ось-ось покличуть до святкового столу, i вiн заздалегiдь пожирае очима тарiлки з iжею, не знаючи, за що хапатися в першу чергу.

Так само ввесь вечiр Василь Федорович ошалiло обмацував поглядом ii груди, шию, обличчя, колiна, знаючи, але все ще не вiрячи, що ця жiнка належить йому.

Прийнявши його запрошення до ресторану, Катя без тривалих передмов висловила «Веселому начальниковi податковоi» свое прохання – таке морочливе i важкоздiйсненне, що було зрозумiло: нiхто не проситиме про таку послугу дарма.

Та все ж вiн не сподiвався, що вона погодиться. Вiн почав вiрити в це тiльки тодi, коли, стоячи бiля пiд’iзду, Катя вимовила класичну фразу про «зайти, випити чогось iще»…

– Так я можу розраховувати, що ви не кинете слабку жiнку в бiдi? – кокетливо по-свiтському поцiкавилася Катерина.

– Звичайно, – збуджено заторохтiв Василь Федорович. – Це мiй чоловiчий обов’язок. Я вам завжди казав: нам треба частiше зустрiчатись. І повiрте, Катрусю, у вас не буде нiяких, зовсiм нiяких проблем.

Вiн каламутно подивився на ii бюст, обведений глибоким вирiзом сукнi.

Вона знала, що зараз вiн силкуеться зрозумiти своiм запiтнiлим вiд хотi розумом, чи всiеi свiтськоi пристойностi дотримано i чи можна йому, нарештi, приступити до довгожданого розпаковування цього подарунка долi?

«Поцiлунки ми опустимо», – жорстко вирiшила вона, несподiвано усвiдомивши iстинну прагматичну причину путанського етикету: «все, що завгодно, тiльки не цiлуватися в губи!».

Свое тiло можна контролювати. Але як змусити органiзм стримати процес зворотноi перистальтики, цiлуючись iз таким шкарбаном?

Проте свою убогу мрiю вiн мае отримати за повною програмою.

– Я зараз, – похiтливо проворкувала Катерина, торкаючись пальчиком його м’ясистого носа.