Меч і хрест

Крiм того, iй подобалося вiдчувати свою причетнiсть до цiеi закритоi жiночоi органiзацii з модним нальотом екстремального фемiнiзму.

– Ух, адреналiнове буде видовище, – ласо мовила цяцечка. – Але я ж так, аматор. Хоча десятого однаково на пластику йду, тож навiть якби менi всю пику розквасили, не страшно, – засмiялася дiвчина власному жарту. – А ось на тебе багато хто хоче поставити. Я теж. Але бiльшiсть все ж на Динозавриху…

Обличчя Катi напружилося ще сильнiше. Минулого року Динозавриха – козир-молодиця великих масштабiв – дала Катi на рингу чосу.

І на секунду в головi Катi спалахнув червоний вогонь ненавистi, але враз був розсудливо погашений – нинi в неi були проблеми бiльш важливi.

У спортивному залi не було нiкого, окрiм скуйовдженоi вузькогубоi бiлявки, що не надто вмiло, але з неприхованою насолодою била «грушу» у виглядi чоловiчого бюста.

– Ось тобi, ось! – радiла бiлявка. – Вже закiнчую, – кинула вона Катi через плече i, стягнувши рукавицю з руки, витерла блискучий спiтнiлий лоб.

 – У мене через двадцять хвилин конференцiя. Фе, полегшало. Слово честi!

Катя пiдiйшла до грушi й акуратно прикрiпила до голови мускулистого гумового манекена обкладинку журналу «Лiдер» iз обличчям Василя Федоровича та яскраво-червоним заголовком «Веселий начальник податковоi». У розложистi щоки «веселого начальника» встромилися двi довгi шпильки.

– Ну, мужик, ти ускочив! У руки професiонала! – радiсно захихикала бiлявка.

* * *

– Так… Тут ми поставимо куренi з гiлок. Тут, тут i далi. Нехай розбещуються! За повною програмою!

Дарина Чуб угвинтила босi ноги в теплий приднiпровський пiсок по самi кiсточки. Було класно. І свято вимальовувалося генiальне. А по вирiвняному прибоем берегу, бiля самiсiнькоi крайки води походжав величезний i манiрний чорний ворон.

– Тут i тут вогнища. Бiля води великоi – Купальця, в центрi дерево зi стрiчечками… Толику, притягнеш менi яку-небудь вербу чи вишню.

Та будь-що тягни! Тiльки не рубай – жаль, – оголосила вона двом клубним хлопцям, якi йшли за нею по п’ятах. – А з тебе, Мико, колеса…

– Колеса? – недовiрливо здивувався той.

– Ти дурень, – дерев’янi! Вiд воза! Їх пiдпалюють i з горба в рiчку котять. Вони сонце символiзують. Купала ж – сонцестояння, «макiвка лiта»! А друге вогнище – Краду – там.