Привиди серед нас

Нерозбiрливi слова чулися звiдусiль, скидалося на тривогу. Вiдчинялися, а вiдтак гучно зачинялися дверi, усi кудись бiгли.

– Що там таке? – заiнтригований Женя вистрибнув iз кабiнету. У головi промайнуло з тисячу думок. Інтуiцiя пiдказувала: трапилося щось серйозне.

За ним знехотя попрямувала Власта. Якусь мить вони здивовано витрiщалися на те, що вiдбуваеться: усi бiгли сходами донизу. За тридцять рокiв роботи у полiцii Кир’ях жодного разу не бачив такого ажiотажу.

– Що трапилося? – гукнув вiн до Кулика – слiдчий саме пробiгав повз.

Олег Кулик лиш квапливо озирнувся i загадково посмiхнувся: спускайтесь – побачите.

Цiеi фрази виявилося достатньо, аби Женя та Власта без зайвих запитань приедналися до натовпу, що мчав на перший поверх мiськвiддiлу. Спустившись, обое сторопiли, коли побачили, скiльки людей зiбралося перед виходом зi схиленими долi головами, немов щось роздивлялися на пiдлозi. Десь далеко з вулицi долинали гучнi полiцейськi сирени – без сумнiву, машин було чимало.

– Негайно кримiналiстiв! – гукнув хтось iз натовпу ошелешеним черговим, на вигляд зовсiм молодим.

Власта з Кир’яхом нахабно пробралися крiзь людей. Мимоволi у Власти вирвався зойк, а оперативник смачно вилаявся, коли вони збагнули, у чому рiч. Обое вражено перезирнулися.

На пiдлозi лежала чоловiча нога. На нiй вони помiтили приклеену скотчем цидулку.

Пiзнiше Власта та Женя довiдалися: вiдрiзану кiнцiвку привiз сюди невiдомий. Вiн зайшов до мiськвiддiлу, несучи на правому плечi щось загорнуте у чорну брудну тканину.

Вiдтак спинився, уважно подивився на чергових, спокiйно роздивився решту присутнiх. Потiм демонстративно розгорнув тканину, показуючи свiй несподiваний дарунок. Поки закляклi вiд подиву правоохоронцi нiмо витрiщалися на вiдрiзану ногу, чоловiк спокiйно вийшов i зник у невiдомому напрямку.

Його так i не знайшли.

* * *

Рiвне. Середа, 2 вересня 2020 року. 19:30

Попри всi намагання зiбратися з силами, ii думки розбiгалися урiзнобiч – Власта страшенно картала себе за розгубленiсть.

Патрульна перевела погляд на колег. Тi зосереджено вивчали записку.

Стурбоване обличчя Кир’яха виглядало сiрим, уздовж чола зiбралися зморшки. Войтюк нервово кусав нижню губу, продумуючи наступнi кроки. Завжди усмiхнений i готовий пожартувати, цими днями вiн виглядав насупленим та сумним. Скидалося на те, що вiн схуд.

Перед ними на столi лежав папiрець з нерiвними краями, який, очевидячки, вирвали з невеличкого блокнота.