Право на вбивство

І що я тодi робитиму?»

Артем неодноразово казав, що Власта хвилюеться зарано, та вона нiяк не могла викинути з голови думку, що час бiжить надто швидко. Пiсля розлучення з чоловiком кiлька рокiв тому Власта почувалася страшенно самотньою. Тiльки виховання доньки допомагало тримати себе «на плаву». А вже за рiк Катя поiде на навчання до Львова.

«Що Артем може розумiти? У нього немае дiтей».

Патрульна спробувала зосередитися на приготуваннi снiданку. У спальнi почувся шум – то Артем перевернувся на iнший бiк.

Жiнка прислухалася: досi спить. За пiдрахунками, зробити сюрприз мае стати часу – ii бойфренд нiколи не прокидаеться ранiше сьомоi.

«Встигну. Приготую снiданок i зателефоную Катi перед першим уроком».

«Нi, Власто. Припини. Катi ти зателефонуеш не ранiше обiду. Зрозумiла?»

Патрульна зiтхнула й наказала собi зосередитися на панкейках.

* * *

Рiвне. Понедiлок, 16 березня 2020 року. 06:21

– То як ви знайшли тiло? – Єгор безцеремонно оминув етап особистого представлення (ще один доказ не просто поганого, а жахливого настрою), вiдтак змiряв свiдкiв недоброзичливим поглядом.

Юнаки перезирнулися: кiлька годин тому обидва потрапили в бiйку, i тепер один з них мав розбиту губу, iнший – пiдбите око, яке вже мало, м’яко кажучи, непривабливий вигляд. Їх страшно хвилювало, що полiцiя прискiпуватиметься. Врештi-решт бiйку почали саме вони, випивши чималу кiлькiсть алкоголю.

Попри розгубленiсть вони все ж iз цiкавiстю витрiщилися на Єгора. І не дивно. Його зовнiшнiсть завжди привертала увагу: зростом майже метр дев’яносто, надзвичайно худий i до того ж дуже рудий.

Вii, борiдка, вуса, навiть волосся на руках – яскравого мiдного кольору. Попри цивiльний одяг вони вiдразу зрозумiли, що перед ними слiдчий. За мить до них приеднався й Кир’ях i, на вiдмiну вiд Скляра, ввiчливо представився.

Обое хлопчакiв були низькi на зрiст, бiлявi та зi скуйовдженим волоссям. Обое дуже схожi, тiльки один iз них носив окуляри. «Брати», – запiдозрив Скляр. Вiд юнакiв вiдгонило алкоголем та потом.

Подумки Єгор радiв рятiвному свiжому повiтрю (хоч i до болю холодному), що захищало вiд неприемного запаху.

– Та ми цей, йшли додому з дискотеки, – пояснив один з них.

У його правицi залишалася майже викурена сигарета. На внутрiшньому боцi кистi полiцейськi помiтили немаленький рубець вiд опiку. Скидалося на те, що колись йому добряче дiсталося.

– З дискотеки? З якоi такоi дискотеки? – поцiкавився оперативник хриплим голосом.