Право на вбивство

Ось доглянута борода чорного кольору, вуса, почервонiлi вiд хвилювання щоки, наляканi очi… Суб’ект не витримав погляду Скляра й вiдвiв очi. Лише на мить, проте слiдчому цiлком достатньо: вiд нього щось приховують.

– Брешете, – вiдрiзав Скляр i пильнiше вдивився в обличчя викладача вишу.

Карпов запнувся на пiв словi. Хлопець iз роззявленим вiд подиву ротом глянув на слiдчого. Хтось зi студентiв iз ним привiтався, вiн вiдсторонено вiдповiв, заледве повернувши голову. Три студентки побiжно (але з цiкавiстю) оглянули рудого невiдомого та свого викладача й зайшли до вбиральнi, що була зовсiм поряд.

– Не брешу. За кого ви мене маете? – обурився Карпов. – Ви приходите до мене на роботу, у мiй робочий час i звинувачуете в невiдь-ч?му, не маючи при цьому жодних доказiв! Яке ви маете на це право?

Скляр мовчав, лиш уважно спостерiгав, як приятель Павелкова, сам того не усвiдомлюючи, видае себе з головою. У хлопця аж слина з рота вилiтала. На бородi лишилося кiлька дрiбних краплинок, на губi – бiла пiна, i Скляр вiдчув, що його зараз знудить.

– Менi потрiбно йти. Я не витрачаю свiй час на порожню балаканину на роботi.

Не чекаючи дозволу, Карпов зробив кiлька крокiв у бiк кафедри. З туалету вийшли трое дiвчат, з якими вiн мало не зiштовхнувся, знову кинули зацiкавленi погляди на двох чоловiкiв i пiшли до аудиторii. Єгор вiдчув приемний запах парфумiв, що линув вiд котроiсь iз них.

– Оксано! – гукнув Карпов, – пара у двiстi двадцять восьмiй?

– Так, Кириле Миколайовичу.

Єгор помiтив у ii руках журнал. «Староста», – вмить збагнув.

– Шановний! – кинув Карпову навздогiн Скляр.

Той знехотя озирнувся.

– А я вам i не казав, що звинувачую вас у вбивствi. Чому раптом ви так подумали? – Єгор пiдiйшов, став впритул. – Я сказав, що не вiрю в те, що ви з ним не мали конфлiктiв.

Двое чоловiкiв дивилися один на одного. Слiдчий зацiкавлено спостерiгав, як змiнюеться вираз обличчя Кирила Карпова: злiсть перетворилася на розгубленiсть.

– Зайдете сьогоднi в мiськвiддiл – у вас вiзьмуть вiдбитки, – кинув навздогiн Єгор.

Карпов рiзко озирнувся, та вiд подиву не промовив i слова: слiдчий зблефував, коли заявив, що вони мають його вiдбитки! Скляр лиш глузливо посмiхнувся.

Довжелезний коридор поволi порожнiв: студенти та викладачi розбрiдалися по аудиторiях.