Право на вбивство

Нутром слiдчий вiдчув, що новий грабiж – справжнiсiнький висяк. Усерединi все кипiло вiд почуття несправедливостi: ну чому найважчi справи завжди дiстаються саме йому? Чому саме до нього таке незаслужене ставлення?

З сусiднього кабiнету вийшов Скляр i кудись швидко попрямував. Скорiше за все, зустрiти свiдка чи понятого[19 - Понятий – стороннi особи, яких запрошують працiвники полiцii бути присутнiми при проведеннi обшуку, огляду, опису майна й iн.].

– Ходить тут, такий модний i самовпевнений, – кивнув вбiк Єгора Гусейнов.

– Йому можна, – зiтхнув Нагай, – вiн хороший слiдчий.

– Був би хорошим слiдчим, не поставив би пiд загрозу життя колеги. Це серйозна помилка, його б мали звiльнити. Якби не татко, давно б вилетiв звiдси. Ти можеш уявити? Йому довiрили поiхати на курси вiд закордонних колег – единому слiдчому з усiх нас – а вiн все так спаплюжив! Осоромив наш мiськвiддiл перед усiею Украiною та ще й перед канадцями! А, мiж iншим, тодi мав iхати я. Я б нiколи не дозволив статися тому, що дозволив собi вiн.

Нагай задумливо кивав. Вiн добре пам’ятав той ажiотаж, що почався, коли в мiськвiддiлi оголосили конкурс на поiздку до Харкова. До колишньоi столицi з’iхалися правоохоронцi з усiеi краiни. Гусейнов звiдкись дiзнався про заплановане масштабне навчання ще до оголошення конкурсу, тож уже в перший день його заява, резюме та мотивацiйний лист лежали в кабiнетi керiвництва. До останнього Антон був певен, що поiде саме вiн – навiть збиратися потроху почав. Тiльки от не так сталося, як гадалося.

Єгор, завжди на своiй хвилi, занурений у роботу, дiзнався про конкурс мало не в останнiй день. Нагай i досi бачив, як загорiлися очi Скляра. Слiдчий подав потрiбнi документи в той самий день. І, якщо по правдi, Тарас Нагай нi на мить не засумнiвався, що перевагу нададуть саме Єгору. Не через батька. Через його компетентнiсть. Нагай тодi й сам хотiв поiхати, та навiть не подав свою кандидатуру. Хто б його обрав?

– І на тебе визвiрився, – нiби здалеку почув голос Гусейнова Нагай. – Нi за що.

Оперативник вiдволiкся вiд спогадiв i подивився на колегу. Вiдразу зрозумiв про що йдеться. Йому досi неприемно було згадувати конфлiкт, що виник якось мiж ним та Єгором: Тарас справдi припустився помилки, вiн дуже шкодував про це. Проте Єгор виявився з тих, хто дуже неохоче пробачають. Вiдтодi спiвпраця Скляра та Нагая звелася до мiнiмуму.

– Ну… – протягнув Тарас. Йому приемним був захист Гусейнова (зменшувало почуття провини), – я таки справдi налажав.