Право на вбивство

У нас сто тридцята[15 - Сто тридцята стаття – керування транспортними засобами особами, якi перебувають у станi алкогольного чи наркотичного сп’янiння або ж пiд впливом лiкарських препаратiв, що знижують iх увагу та швидкiсть реакцii.], – прозвiтував Андрiй одним з перших.

– Сто п’ятдесят перший, плюс[16 - Плюс – у вiйськових та полiцейських означае: «Прийняв iнформацiю».], – озвався той самий голос по рацii.

Вiдразу за Андрiем прозвiтували iншi екiпажi[17 - Екiпаж – патрульнi екiпажi зазвичай складаються з двох напарникiв, що патрулюють мiсто на службовому автомобiлi.

– Ви розумiете, якщо ви iх нам зараз не пред’явите, у вас будуть значно серйознiшi проблеми? – пояснила, мов малiй дитинi.

– Серйознiшi за те, що мене зупинили в нетверезому станi? – посмiхнувся чоловiк. – Довго ще? Я поспiшаю до дружини. Вона iсти хоче, – сказав i знову похитнувся так, що Власта злякалася: зараз впаде. На щастя, втримався.

– Довго, – «порадував» Андрiй.

– Так у мене ж вечеря. Я купив сушi.

– Шановний, не стiйте, будь ласка, над душею. Тодi, можливо, вийде швидше. Сядьте в машину й чекайте там, – не втрималася Власта.

На мить вона притиснула правицю до лiвого плеча, аби бодай трохи притлумити бiль: давав про себе знати шрам, що залишився пiсля поранення. Власта пiдозрювала, що мусить до цього звикнути: вiдтепер у сиру погоду вiн нагадуватиме iй про нiч, коли вона заледве не розпрощалася з життям.

День перед змiною минув нудно, хоч Артем i намагався розвеселити ii численними повiдомленнями на вайбер. Ввечерi вiн встиг приiхати й завезти ii на службу. Хай там як, зiпсутий настрiй це не врятувало.

Патрульна кинула погляд на смердючого типа, що безцеремонно нависав над нею. Одяг на ньому був дорогим, хоч i де-не-де в плямах. Вiн голосно шмигнув носом.

«Яке ж сiре у мене життя!» – подумала i раптом збагнула: ця думка не вiдпускала ii скiльки?.. Ось понад рiк.

У юностi доросле життя уявлялося iнакшим. У старших класах вона бачила себе вчителькою молодших класiв, у перспективi вчителем року. Та не так сталося, як гадалося. Першим серйозним розчаруванням у життi стала саме вiдсутнiсть пiдтримки вiд батькiв, коли вона нацiлилася втiлити мрiю в життя. Вони навiть вiдмовилися оплатити пiдготовчi курси на потрiбний факультет – грошi пiшли на репетитора з математики. Пiзнiше iхня донька мала стати бухгалтером.