Кубик Рубіка

Вона й досi не могла вiдiгрiтися пiсля попереднього виклику.

– Ага. Знову, – усмiхнувся ii напарник.

Патрульнi перезирнулася.

– Поговориш iз нею? – Власта навiть боялася думати про те, аби висунути носа з машини: температура сьогоднi опустилася до двох градусiв, на вулицi вiдчувалася огидна сирiсть – звична осiння погода для мiста Рiвне.

– Пiшли разом, – запропонував Андрiй, вiдчиняючи дверцята з боку водiя. – Ти ж нiколи алкоголiкiв не бачила, – усмiхнувся на всi тридцять два.

– Андрiю, – патрульна спрямувала на напарника безапеляцiйний погляд.

– Ну гаразд, – усмiшка зникла з його обличчя: коли Власта втомлена, iз нею краще не сперечатися.

Андрiй неквапливо попрямував до жiнки, яка вже нетерпляче тупцяла бiля iхньоi автiвки.

– Що цього разу, Людко?

– Допоможiть менi, цей… вигнати його, – хриплий голос.

Вона благально дивилася знизу вверх на високого та кремезного Андрiя.

– Кого? Дiда Мороза?

– Не, сожителя мого.

«Буха, як завжди». Інтуiцiя не пiдвела: та сама iсторiя. Андрiй мовчки роздивився довкола, намагаючись опанувати себе. Повз про-ходили поодинокi перехожi, з цiкавiстю зиркаючи на них. З пiд’iзду малосiмейки вибiгло двое пiдлiткiв i теж не без iнтересу втуплювали погляди в полiцейський Prius та справжнього копа.

Патрульний зосередив погляд на жiнцi: злегка кучеряве коротке коричневе волосся мили бозна-коли; де-не-де залисини. «Цiкаво, скiльки iй рокiв?» Брудна старезна куртка, яка вже не застiбаеться.

– Минулого разу, здаеться, був якийсь Вiтька? Чого ти хочеш його вигнати? Що вiн зробив? – не чекаючи вiдповiдi на перше питання, поцiкавився патрульний. – Це вiн тебе так? – кивнув на величезний синець на пiдборiддi, якому, скорiше за все, день чи два.

– Вiн буйний, грозиться, шо поб’е мене. Пiшли виженеш його.

– А тобi ще не набридло так жити?

– Як?

Андрiй зiтхнув: «І що з цiеi баби вiзьмеш?»

– Власто, ходiмо, – вiдчинив дверцята.

Напарниця невдоволено закотила очi. Хоч, зрештою, вона прекрасно розумiла, що виходити доведеться: Людка так просто не здасться.

* * *

Харкiв. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:05

Вдалинi почувся смiх, i вона озирнулася. У напiвтемрявi (лiхтарi працювали через один) роздивилася, як якусь, вже «веселу», компанiю з трьох чоловiкiв пiдiбрала машина й майже вiдразу виiхала.