Кубик Рубіка

Єгор замислився. Гарно продумано: до викрадення готувалися.

Напередоднi вони з Льонею заiжджали до сиротинця, в якому виросла Олександра Альтман. Учора вiн довго сушив мозок, i едине, що спало на думку, – довiдатися бiльше про загиблу. Виявилося, у притулку не мають жодноi iнформацii про пiдопiчну. Кiлькамiсячну дитину пiдклали пiд дверi. Дешевий одяг, соска, маленька ганчiр’яна лялька, – усе, що мала при собi Олександра Альтман.

Настрiй Скляра впав до найнижчоi позначки. Єдине, що вдалося довiдатися про жертву, – лише iмена ii друзiв iз сиротинця.

Двое з них покинуло мiсто вiдразу пiсля випуску. З двома жiнка продовжувала спiлкуватися й у дорослому вiцi. Та цi люди виявилися серед тих, з ким Бовтун особисто спiлкувався. Принаймнi поки жодних пiдстав пiдозрювати в чомусь цих людей.

Сьогоднi ж вранцi Єгоровi спало на думку перевiрити, чи не зникали дiти в перiод, коли народилася Олександра Альтман. Хтозна, можливо, зникнення подружжя пов’язане iз загадковим минулим саме дружини? За роки служби Єгор бачив чимало несподiваного.

Бовтун знехотя перевiрив iнформацiю про зникнення дiтей у перiод народження Олександри. Сам вiн скептично сприйняв версiю приятеля. Оперативник дуже здивувався, коли довiдався, що такий випадок справдi вiдбувся. Щоправда, викрали кiлькамiсячного хлопчика. У селi поблизу Харкова.

– Дитину так i не знайшли? – бiльше констатував, нiж запитав Скляр.

Вiн встиг ознайомитися зi справою багаторiчноi давнини, тож прекрасно знав, чим все завершилося.

Чоловiк похитав головою.

Думками вiн полинув у минуле, пригадуючи подii дня, який назавжди змiнив життя його та дружини. Їхнiй шлюб не пережив трагедii, i ось уже майже двадцять рокiв, як вони розлучилися. Дружина так i живе в селi з двома старшими синами, вiн же ж перебрався до обласного центру майже сiм рокiв тому.

– Нам сказали, что это могли быть цыгане. Забрали ребенка для попрошайничества. Ну, или кто-то украл на… – чоловiк запнувся, та врештi знайшов у собi сили доказати, – органы.

Єгор стиснув кулаки. Усерединi закипала кров: несправедливiсть у свiтi нiколи не буде подолана.

– Ну а ви не чули, щоб зникали дiвчатка? – обережно поцiкавився.

Роздратування, яке опанувало через спiзнення свiдка, поступилося спiвчуттю. Слiдак навiть не сумнiвався, що сьогоднi цей чоловiк iз поцяткованим вiспою обличчям та сумними очима так i не зможе забути iхню розмову. Не зможе навiть через тиждень чи два.

– Пропадали, – ствердно похитав головою.