Кривавими слідами

Колеги iз, так би мовити, «староi» полiцii часто недолюблювали патрульних, уважаючи iх дилетантами. Ну, звiсно, вони пропрацювали в полiцii бозна скiльки рокiв, а патрульнi вiд сили рокiв зо три. Такi думки зустрiчалися i серед цивiльного населення, що завжди було неабияк образливо. Тебе не поважають тiльки тому, що маеш мало досвiду. А те, що кожного дня ризикуеш власним життям, виконуеш морально надзвичайно важку справу i прикладаеш безлiч зусиль, аби ii робити добре, – про це мало хто думае.

– Бiльше нiчого не змогли дiзнатися? – сухо уточнив Скляр.

– Нiчого, – пiдтвердила патрульна, чекаючи з нетерпiнням закiнчення розмови iз самозакоханим кретином.

Валентин, спостерiгаючи за дiалогом, усмiхнувся. Вiн теж звернув увагу на зверхне ставлення слiдчо-оперативноi групи. Знаючи Власту, прекрасно розумiв, що вона через це дуже дратуеться. Уловив погляд напарницi й пiдморгнув, мовляв, не переймайся. Власта зiтхнула i спробувала заспокоiтися. Але хiба це так просто? Мало того, що початок змiни виявився гнiтючим, iще й учора ввечерi вкотре погарикалася з колишнiм чоловiком: вiн знову затримуе алiменти, бiльше того, на прохання сходити на батькiвськi збори замiсть Власти, грубо зауважив, що пiсля розлучення шкiльнi зустрiчi – не його турбота.

Власта навiть не розумiла, чого iй хочеться бiльше: розплакатися, просто ненавидiти чи розсмiятися з недолугостi колишнього.

До Скляра пiдiйшов один iз членiв слiдчо-оперативноi групи i щось промовив на вухо. Слiдчий рiзко повернувся спиною до Власти (так, нiби щойно i не балакав iз нею) i пiшов до Вiталiни.

Власта закотила очi, ледь стримуючи себе вiд коментарiв на адресу рудого. Та в цей момент до неi завбачливо пiдскочив Валентин, схопив за лiкоть i злегка натиснув. Погляд його промовляв: «Заспокойся, вiн того не вартий».

– Дебiлоiд, – тихо проказала Власта в бiк Скляра.

– Не хвилюйся, ми скоро звiдси поiдемо, а вiн залишиться сам на сам iз важкою справою. Це ж убивство iноземця, – тихенько спробував заспокоiти напарницю Валентин.

– Ненавиджу його. Ненавиджу всiх чоловiкiв, – просичала Власта. – Вибач, тебе не маю на увазi.

– Тобто для тебе я не чоловiк? – пожартував Валiк – так його називали друзi.

– Та нi. – Очi ii пожвавiшали. – Я не про те. Ти ж знаеш, коли я сварюся зi своiм колишнiм, ненавиджу всiх чоловiкiв. Крiм тебе, – по-дружньому поплескала його по спинi.

Валентин засмiявся. Власта хоч i мала суворий вигляд, ii усмiшка була напрочуд чарiвною.