Кривавими слідами

– Поняття не маю.

– Звiдки ж тодi така впевненiсть? – Тарас пiдiйшов ближче, так, що жiнцi вже не довелося сидiти впiвоберта, аби бачити обох полiцейських. Тарас сiв поряд зi старшим колегою.

– Не знаю. Я просто це запiдозрила. Ну, знаете, дивнi дзвiнки, недомовки з його боку, знервованiсть, вiдсутнiсть, яку вiн доволi недолуго пояснював. Потiм упевненiсть тiльки зростала… Визнаю, у мене була думка простежити за Марко та дiзнатися. Ну або ж найняти приватного детектива. Здаеться, такi вже з’явилися в Рiвному.

Але… я не захотiла опускатися до цього. Одного разу терпець увiрвався i я, кiнець кiнцем, спромоглася заговорити про це з ним. А вiн – знаете що?

Тарас та Єгор мовчки iз цiкавiстю чекали на вiдповiдь.

– Навiть не став заперечувати. І найбiльше мене розлютило, що для нього виявилося це нормальним. Мати коханку i дружину одночасно. Я навiть пiдозрюю, що мав не одну жiнку.

Збоку почувся шум. Це на якусь мить вiдволiкло всiх вiд розмови, але вони вiдразу ж продовжили. То Власта чомусь вирiшила покинути примiщення.

Тiльки Валентин зрозумiв причину: патрульна подумала про колишнього чоловiка. Нi, вiн iй не зраджував, однак спогади про розлучення i досi дошкуляли iй.

«Ну, i куди вона пiшла? – подумки спитав себе Єгор. – Така важлива справа, а вона дозволяе собi бродити туди-сюди».

– Пiсля цього я вiдразу подала на розлучення, – резюмувала тим часом Ілона.

– А чому вирiшили позбавити його права бачитися з дитиною? – Єгор нахилився вперед, погладжуючи задумливо свою руду бороду.

Ілона вiдповiла з обуренням:

– Вiн мене надто принизив, аби я хоч щось йому лишила. Тим паче – найдорожче, що в мене е, – мого сина. Звiсно, коли трiшки прийшла до тями, подумала, що таки свавiльно з ним повелася. Урештi-решт, Крiстiну вiн шалено любить… любив, – виправила себе. – Для нього позбавлення права на дитину було б жорстоким покаранням.

У кiмнату повернулася Власта. Скляр кинув на неi суворий погляд, одначе та проiгнорувала його. Натомiсть знову стала бiля напарника i продовжила слухати розмову.

Валентин щось прошепотiв iй на вухо, вона сумно всмiхнулася. «Вiн питае у неi, що сталося, – здогадався Єгор. – Ну, усмiхаеться – отже, усе добре», – резюмував для себе. Вiдтак повернувся до бесiди.

– Але ж ви не передумали у своiй метi?

– Чому ж? – якусь мить Ілона сумнiвалася, чи продовжувати, нарештi, наважилася. – Не так давно ми зустрiлися з ним… Розумiете, до цього часу спiлкувалися тiльки нашi адвокати.