Кривавими слідами

Єгор прекрасно розумiв, що не повинен пускати на мiсце злочину стороннiх осiб, проте його поведiнка пояснювалася бажанням спостерiгати за пiдозрюваним при допитi на мiсцi вбивства. У такому разi злочинцi бiльше нервують i можуть себе виказати. У Луцьку до цiеi манери проводити розслiдування звикли. «Звикнуть i тут», – вирiшив слiдак. Знову кинув прихований погляд на Ілону. «Гм… Жоден нерв не видае ii». Лише вираз обличчя людини, яка вперше бачить мiсце злочину i те, як там працюе полiцiя. А ще – блiдiсть i сум.

– Ви когось шукаете? – здивувався Єгор, коли помiтив, що Ілона почала схвильовано роззиратися в рiзнi боки.

– А де Крiстiна?

Повз них пройшов експерт. Ілона простежила за ним здивовано.

– Вони вимiрюють вiдстанi, – пояснив Скляр. – Ми робимо детальний опис того, що i де знаходиться на мiсцi вбивства. Навiть проiзнi квитки, ключi чи будь-якi iншi дрiбнички… – Вiн кивнув у бiк одного з експертiв, який зосереджено щось малював на паперi. – Складае схему всього, що тут бачить i що знайшли.

Детальний план до сантиметрiв, навiть мiлiметрiв – що i де знаходиться. Ось так це вiдбуваеться, якщо стисло, – резюмував.

Слiдчий неспроста це все розповiдав. Може, вона вбивця? Якщо так, мае перейматися, чи, бува, нiчого тут не залишилося такого, що могло б ii виказати. Проте жiнка нiби «зависла», спостерiгаючи за процесом.

– То де Крiстiна? – насилу отямилася вона i поглянула прямо на Єгора. В очах – цiлеспрямованiсть. Так, ii едина мета тут – забрати дитину.

– Вона у своiй кiмнатi, – заспокоiв Скляр, – iз нею зараз працюе наш психолог.

– Пси…холог? – насторожилася Ілона.

– Із дiвчинкою все добре, проте вона пережила шок, тож ми вирiшили, що непогано було б iм поспiлкуватися. Ну i на майбутне вiдразу вам пораджу пройти кiлька зустрiчей iз психологом, можна нашим, можна i вашим. Просто щоб максимально заспокоiти дитину. Наскiльки це взагалi можливо на даний момент, – розвiв руками Скляр. – Присядьте, – указав на диван у вiтальнi.

Ілона послухалася.

Та перш нiж вона це зробила, жiнцi довелося пропустити повз себе невiдомого iй чоловiка, якому чомусь захотiлося саме зараз пройти перед нею. Невiдомий (звiсно працiвник полiцii, бо хто ж тут iще може знаходитися?) перепросив.

– Це оперуповноважений Тарас Нагай, – представив того Скляр.

– Ілона Вiтторiно. Приемно познайомитися, – усмiхнулася жiнка. Ця усмiшка далася iй важко: не мала жодного бажання з кимось спiлкуватися i, тим паче, усмiхатися.