Обре, сховайся добре!

«Бан» угорською мовою – воевода. Драгон навiть не знав, чи е тепер люди (крiм князiв-воевод Молдови, Волощини та Семиграддя), якi б по праву такий титул носили. І вже в закордонну подорож справжнього бана супроводжувало би не менше трьохсот людей!

– Вони до мене: кажуть, хлопець заснув, уже п’ять днiв спить, чи не зможу я його розбудити.

Знову помовчала Галка, подивилася на хлопця, що виявився дiвчинкою рокiв шiстнадцяти-сiмнадцяти.

– Знаеш, а вони брехали. Не п’ять днiв вона спить, а давно. Чула я щось таке.

Драгон теж чув у дитинствi вiд батька про людину, яка спала кiлька рокiв, i рiднi ii показували за грошi.

– Ну, я вiдверто зiзналася – не знаю я, що робити. Вони, здаеться, i не сподiвалися вже, так, для годиться питали. Ну, бан – той i каже – через хлопця…

«Тарозумiю я, що не через дiвчину!» – мало не вилаявся Кирин. Повiльна розповiдь його дратувала.

– Їм, мовляв, треба до самого гетьмана, то хай сплячий та ще один хлопець у мене залишаться – за плату, звiсно. Ну, домовилися, що половину вперед…

– А далi?! – Драгон уже не приховував нетерпiння.

– Учора ввечерi… В шинку вже тiльки один Василь залишався, та ще цей содомiт…

Очi Драгона полiзли на лоба.

– Вiн, коли думав, що нiхто не бачить, то спiдницю начепив, картату таку.[56 - Із зрозумiлих причин Галка нiколи не бачила шотландських горцiв.] Увечерi, правда, був у штанах… Та не смикайся, я вже дiйшла до справи. Раптом хтось по вiкну – бах! Ми, ясна рiч, усi туди подивилися – i не бачила я, як вони до хати зайшли, нечиста сила оця.

Двое. Люди з собачими головами. Ну, той – хоча й содомiт, але не з лайна зроблений – пiстоль з-за пояса. А Василь – нiколи б i не подумала, що Василь! – йому ножа в спину. Та вiн усе ж таки вистрелив i одного нечистого вклав на мiсцi – мабуть, куля срiбна. Падав уже, а щось Василю сказав – прокляв, чи що? А тут ще цiла сiмейка Ярошенкiвцiв – ну, про них я здогадувалася, чим вони… Семена вбили, робiтника мого. А мене – у лантух, як i цю бiдолашну.

«Чому? Чому Галку взяли живою?»

– Далi нiчого не бачила, тiльки чула.

«Далi ясно. Випадково наскочили на татар, якi, побачивши песиголовця, почали стрiляти. А тiло його забрали з собою. Але чому тебе, шинкарко, не вбили на мiсцi?»

Село – досить велике – з’явилося з-за повороту рiчки.

– Обличчя запни, як татарки, – порадив Драгон своiй супутницi. – А то ще хтось вирiшить, що ти привид… Бабахне… Срiбною кулею.

Намагався пожартувати, але слова пролунали хмуро. Зловiсно.