Монети для патріарха

Так здавалося й самому Ільченковi, хоча спитати, звiсно, не насмiлювався.)

Так чи iнак, але майже всi старi палiiвцi змирилися, два полки з них створено (до Бiлоцеркiвського полку Ільченко не вступив, бо городовi козаки несли службу власним коштом, якого в нього не було, а до полку Танського – бо Танський[39 - Антiн Танський – зять С. Палiя. Пiсля арешту останнього очолив сформований з ветеранiв-палiiвцiв компанiйський полк. Цей полк кiлька разiв виконував функцii особистоi охорони Мазепи, що само по собi свiдчить – гетьман не боявся помсти з боку колишнiх палiiвцiв.

] його не любив), – так-от, своi змирилися, бо проти царського наказу нiчого не вдiеш, а решта – нi.

У Мусiя навiть майнуло передчуття, що йому зараз можуть натовкти пику, бо не будеш же стрiляти-рубати своiх, але цiеi хвилини вихором влетiла Мар’яна.

– А хто обiцяв грошей зайвих не витрачати?

Мусiй миттево розiграв спiйманого на гарячому чоловiка, хоча щось не пригадував за собою нiяких обiцянок.

Коли вони опинилися в кiмнатцi, точнiше – у маленькому закапелку, Мар’яна обняла сердюка i зашепотiла у вухо:

– Нiж у тебе добрий?

Нiчого не розумiючи, Мусiй кивнув.

– Рiж монету, пiстоль набивай! Швидше, вiн може й сюди заявитися.

Ільченко не зумiв би втекти аж з Єгипту, якби не вiдчував, коли можна перепитувати, а коли треба робити, що кажуть. Вiн витяг монету, яка на вигляд здавалася найвищоi проби, порiзав ii ножем на шматки й набив ними нiмецький пiстоль. Другий у нього був турецьким, дуже довгоствольним, i сердюк завжди заряджав його кулями – вiн пробивав кольчуги, якi ще носили деякi поляки та татари.

Тiльки завершивши процедуру, Пройдисвiт повернувся до Мар’яни, що, вочевидь, розумiла: не можна вiдволiкати людину, яка перезаряджае зброю:

– Що?

– Ти пам’ятаеш старого, що сказав: «Мало нас залишилося»?

Сердюк остовпiв: «А вона звiдкiля знае?»

– Я задрiмала, поки листа носили до гетьмана… Саму не пустили, звiсно… Ну, я задрiмала на ослiнчику… З тобою виспишся… І вiн з’явився увi снi. Сказав, що ти вбив учня самого Сулеймана, а це – найсильнiший iз чаклунiв бусурманських.

Вiн такого не подаруе, бо учня знайти важко. І ще Сулейман якийсь некро, некро – i не вимовлю цього слова. Тому тобi треба мати срiбну зброю. Старому дуже важко з’являтися увi снi, тому вдруге навряд чи зможе.

Мусiй прикинув, чи не може це бути брехнею, i вирiшив, що навряд.

– Зараз поiдемо?

– Нi. – Це слово спочатку вирвалося само по собi, i лише потiм сердюк зрозумiв чому.