Відлуння любові: жінки

А виготовивши, несе у мистецький салон. Останнiм часом вона зробила товстезного доброго лiсовика з сiрого вельвету, зеленого бегемотика з пiжонською краваткою, веселого дельфiна з бiло-синього атласу i Арлекiна з сумними очима. І iх всiх купили! А нещодавно iй зателефонували з лялькового театру i замовили 7 гномiв та Бiлоснiжку. Так що ляльок у неi вистачае – вони повсюди. І повсюди – клаптi фетру, оксамиту, вуалi, мережива, клубки мулiне, вовняних, шовкових ниток, поролон i скляночки з клеем…

Вона любила все незвичайне, несподiване: внутрiшнi дворики, як у якомусь венецiанському палаццо, гойдалку у старому саду, на якiй злiтають у вись чиiсь дiти, музеi, де стiльки таких цiкавих речей – старовинних срiбних табакерок, мундирiв з еполетами, вишуканих чорних вiял з дивовижним пiр’ям… Вона любила, щоб i ii ляльки були так само незвичайними: ведмедя вона одягала у розкiшний диригентський фрак, старого трубочиста – у бiлий шовковий цилiндр, кенгуру тримала у руках великий ридикюль у жовтi горохи, а на головi мала капор, оздоблений яскравими бантами.

З нею завжди i повсюди траплялося щось таке, що не можна нi витлумачити, нi зрозумiти. Вона так просто ламала пiдбори на всiх тротуарах, притулялася в поiздах столичного метро до тих дверей, до яких не можна було притулятися (i одного разу мало не випала на платформу станцii «Днiпро» – ото поподорожувала!). Вона завжди йшла на всiх перехрестях на червоне свiтло. Машина, мало не збивши ii, гальмувала перед самим носом, водiй брутально лаявся, а вона лише знизувала плечима, на яких лежали врозсип численнi кiски, i простувала далi.

При цьому – вона боялася натовпiв людей, лiфтiв, у яких мала звичку захрясати, водопровiдникiв ЖЕКу, громовиць, якi iнодi лютували над мiстом. Ще – вона вмiла ходити босонiж лiсовою дорогою i без кiнця спiвати якiсь неримованi мелодiйнi пiснi, котрi легко i швидко вигадувала…

Вiн… Вiн – не боявся нiчого, був дуже поважний i правильний, i нiколи не ходив босонiж. І в них – роман.

Вiн зовсiм не обтяжений шлюбом, вона – тим паче. З нею, окрiм ляльок, живуть тiльки тарган Казимир та мишка Зося (мишi, до речi, ii нiколи не лякали). У мами – квартира в iншому кiнцi мiста, i вона керуе своею неорганiзованою донькою частiше по телефону, анiж безпосередньо.

Вiн приiздить до неi на вихiднi i дзвонить у дверi умовним дзвiнком: конспiрацiя над усе (хоча яка може бути конспiрацiя – всi довкола давно знають, до кого вiн приiздить).