Відлуння любові: чоловіки

Сутiнки – це та мить, коли час зупиняеться; час без кольору i звукiв; мертвий i сумний. Писав Кастанеда, «Сутiнки – це прошарок мiж свiтами». В цьому мiстичному промiжку причаiлась якась таiна – печальна, нелегка для душi, але важлива для розуму, вона таiть в собi велику суть дрiбних речей.

Почуваю себе забутою книгою на схололому пiску порожнього пляжу. Нудьгуючий вiтер потрiпуе сторiнки бездарно вигаданого тексту: то обережно, то сердито шелестить в такт хвилям, що набiгають на гальку.

Зрештою, над чим я розмiрковую? Адже в тридцять п’ять життя закiнчуеться. Далi – повтор i закрiплення пройденого матерiалу. Багато з того, що наповнювало життя i було його сенсом – вiдпрацьований матерiал. Мiсце йому на смiтнику. Залишились порожнеча, яка претендуе стати смислом i виправданням всього теперiшнього. І за таких обставин було б добре вiдшукати в собi сили, щоб знайти того, хто змiг би наповнити смислом ранковий дзвiнок будильника.

Вистачило години, щоб наповнити пакунок двома пляшками горiлки, банкою шпрот, традицiйним лимоном, кiлькома яблуками, четвертинкою чорного хлiба i завмерти на пару секунд перед дверима, перш нiж натиснути чорний гудзик дзвiнка.

– Ти???…

– Невже я так змiнився?

На ii обличчi нi подиву, нi радостi. І питання, що прозвучало замiсть «привiт», – всього лиш iнформацiя про те, що колись в ii життi був я, i не дивно, що з’явився знову.

– Нi, не змiнився.

– Увiйти можна?

– А чи варто?

– Ти не одна?

– В мене такий безлад.

– Вiн менi завжди подобався.

– Чому?

– Бо вiдтворюе порядок речей у космосi. Приготуй що-небудь, – протягую пакет, в якому пляшки пiдступно дзенькають боками.

– Ти переоцiнюеш нашi можливостi, – коментуе вмiст пакету. На мить менi здалось, що мiж нами все залишилось як i було ранiше.

– Гм-м-м, Воронiн, час пити щось шляхетнiше.

– Ти вiдвикла?

– Я й не звикала. Краще йди мити руки, а потому розповiси, чому це ти вирiшив завiтати. Тiльки не говори, що скучив. До речi, ти як i ранiше запиваеш горiлку водою?

– Якщо е.

– В кранi завжди е.

– Не всюди е кран.

Слiпi ревнощi до мого минулого, через те, що в ньому не знайшлося мiсця для неi.