Лаовай

Вперше я дiзналась про наркоманiв, коли менi у вiцi чотирьох рокiв сказали, що батьки моеi трирiчноi подруги Лiди – наркомани. І що вони варять вдома макове молочко (о Господи, навiщо?) i вколюють його собi в судини. Батьки про Лiду не дбають, вiдпускають ii гуляти допiзна, не змушують iсти, дозволяють одягати те, що хоче. Менi тодi Лiдина доля тiльки снилась. Але в пам’ятi закарбувалось так: бути наркоманом – це погано, наркотики нiколи не вживати, якщо я стану наркоманкою, або батьки моi стануть наркоманами, нiхто зi мною не дружитиме.

Потiм я зустрiла Дерека. Як говорив Шеф з мого улюбленого серiалу: «Дiти, для алкоголю та наркотикiв е свiй час, i цей час настане в коледжi». А ми наiвно думали, що американцi там у коледжах вчаться, працi рiзнi пишуть, грають в американський футбол, вступають в братства та сестринства. Та у них навiть свято палiння трави е – двадцяте квiтня. Це чи тому, що у копiв таемна цифра 420 означала «увага, травка», чи тому, що всi збиралися пiсля пар о 16.

20 покурити. Незалежно вiд причини, 20 квiтня стало культовим святом. Як от у нас восьме березня чи в Китаi день утворення КНР.

З Дереком я спiлкувалась рiвно день, але цей день закарбувався в моiй пам’ятi. У школi Дерек та його друг вирiшили бути крутiшими за iнших i перепробувати всi наркотичнi та психотропнi речовини ще до коледжу. Вони постановили собi один рiк для вживання, а пiсля цього року будь-яке вживання будь-чого такого собi бiльше не дозволили. Коли вони прийшли на перший курс коледжу, то всiм казали: «Що це? А, та нi, дякую, я це вже пробував».

Колись у парку Шевченка проводили чудову акцiю «Жива книга». Можна було поспiлкуватися з цiкавими особистостями, взяти iх у «бiблiотецi» на пiвгодини чи годину, як людину-книгу. Я хотiла зустрiтися з лесбiйкою з Йорданii, та вона виявилась зайнятою, i я вибрала одеського еврея, що в Киевi робив шаурму. Але дiвчинка-органiзаторка тихенько мовила: «Вiзьмiть наркомана, з ним ще нiхто сьогоднi не говорив».

Довелось брати наркомана. Ми послухали його iсторiю, про те як вiн почав вживати, як винiс i продав все з дому, як заразився на ВІЛ-iнфекцiю, як став частиною групи анонiмних наркоманiв i там познайомився зi своею теперiшньою дiвчиною, теж хворою на СНІД… Аж тут прибiгла ця пристрасна товста тiтка (теперiшня дiвчина) i принесла йому шматок торта з сусiднього столу. В ii очах було стiльки любовi, скiльки я нiколи не бачила в очах мами до тата. Я тодi заплакала.