Лаовай

Я, до речi, дивилась один документальний фiльм про чотири рослини, що найбiльше вплинули на життя людей, – яблуко, тюльпан, картопля i марихуана. Там так прямо i сказано – рослини нами манiпулюють, а ми й не помiчаемо.

Виявляеться, каннабiс дуже важко вирощувати, ця рослинка потребуе особливого мiкроклiмату, велику кiлькiсть сонячного свiтла, збiльшену увагу до себе. Тi, в кого я бачила ii на даху, навiть голову рiдко миють, а iнодi забувають поiсти. Але вони настiльки загiпнотизованi каннабiсом, що здатнi щоденно i вчасно придiляти йому достатньо уваги.

Це як мiй однокласник Вася, якого мама завжди змушувала робити уроки, а Вася до ночi просиджував за комп’ютером i приносив додому однi двiйки. Васiн тато казав: «Лiда, не лiзь до нього, якщо йому буде надо, вiн зробе». Та мама Васi не здавалась i, використовуючи своi зв’язки через мiсце роботи – пенсiйний фонд, – допомогла хлопцю вступити до Полiтехнiчного унiверситету. І тут той як почав iнтенсивно вчитися, що всi родичi перелякалися – «пiдмiнили нашого Васiньку, шось тут не то».

А Васi просто подобалось, вiн потiм поiхав пiсля унiверситету до Калiфорнii i працюе там на компанiю Apple. На зустрiчi з випускниками виглядав хоч i гладким, але найщасливiшим. Кому шо надо, то той i робе.

Вася став програмiстом, а морський бiолог з Новоi Зеландii вирощуе траву на даху в Куньмiнi. Тiльки ось питання, якщо вона така вибаглива, то чому росте бiля кожноi стежки i на кожнiй горi нашоi провiнцii? Чи не через те, що тут просто рай на землi? Навiть сама назва – Юньнань: «юнь» означае хмари, а «нань» – пiвдень, тобто ми живемо «на пiвдень вiд хмар».

Хоча тут я б теж могла посперечатися.

Коли я вперше iхала жити до Куньмiна, дiзналася, що це мiсто в Китаi славиться титулом «Мiста Вiчноi Весни», тому до валiзи поскладала самi лише сукнi та босонiжки. Прочитала, що тут сонячних днiв у роцi цiлих триста, але на мою невдачу весь мiсяць вересень лили дощi. За моiми пiдрахунками у кiнцi жовтня мало настати сонце на дев’ять мiсяцiв, але цього не сталося, i довелося купувати пальта та чоботи.

Тому в поганi днi, коли дощ i холод, я всiм нагадую – нiякий це не пiвдень вiд хмар, ми живемо прямо пiд самiсiнькими хмарами.

До речi, iз взуттям теж цiкава iсторiя трапилася – тут усi маленького зросту, i найбiльший жiночий розмiр взуття, наявний у продажу, 38-й. Тiльки мiй украiнський 38 трохи бiльший за мiсцевий, тому я, оббiгавши усi базари та магазини, мусила просити маму прислати менi чоботи з дому.