Пригоди француза в Україні

«Град – це дуже швидкоплинне явище, – заспокоюе мене стюардеса, – вiн швидесенько пройде i ми зможемо летiти».

Град минае, але дощ не закiнчуеться, i за двi години чекання до нас пiдходить представник авiалiнiй з запрошенням на безкоштовний обiд. Сподiваюся, менi не доведеться ночувати з дiдом Василем в однiй готельнiй кiмнатi, пiдплакую тихенько в хусточку i подумки вiддаляюся вiд своеi мрii сидiти бiля Ейфелевоi вежi i пити свiже бiле вино пiд захiд сонця.

На вечерi за рахунок авiйлiнiй бiля мене сiдае худий хлопчина i теж час вiд часу штурхае лiктями.

– Як тебе звати? – питае.

– Мене Мiла. А тебе?

– Мене Жан. Ти куди летиш?

– Я в Париж, дiда везу на виставку кiз та козячого сиру. А ти?

– Я теж в Париж, був в Украiнi у родичiв, – i Жан магiчним способом переходить на ламану украiнську.

– Як це так? – не розумiю я.

– Моi батьки переiхали зi Львова в Одесу, коли я був зовсiм маленьким, а потiм iмiгрували до Францii. Я там вирiс i вiдчуваю себе майже французом, але до бабусi iнодi лiтаю.

– І як тобi Одеса? – питае дiд Василь, бо починае розумiти уривки розмови украiнською.

– Одеса непогана, але море там дуже нецiкаве. Ой же ж це море. Брудне, заставлене шезлонгами (chaise longue – що дослiвно означае довгий стiлець), що i на пiску не полежиш. Я минулого року жив на Карибському морi, ось там була краса, не те що в Одесi.

– А де саме ти жив? – запитую з переляку французькою. Очi в мене вилупленi, язика висолопила i чекаю на назву того самого острова.

– На островi Сен-Мартен, – повiльно пережовуючи, вимовляе Жан, i у мене вiдпадае щелепа, а потiм я давлюся шматком картоплi.

Поки Жан з дiдом бiгають навколо мене i трясуть мене, стискаючи пiд ребрами, я спокiйно вiдкашлюю картоплю, сiдаю на стiльця i починаю допит. І наступнi три години ми говоримо про тропiчний рай, який виявляеться тою ще пригодницькою мiсциною.

Сен-Мартен

Як далеко ти готовий переiхати заради кохання?

Жан переiхав на Сен-Мартен з добрих намiрiв кохання.

Поiхав за своею французькою подругою, яка там мала працювати вчителькою мови. Жан кинув перспективну роботу фiнансистом в компанii, що розвиваеться, купив квиточка i помчав за коханою Сюзанною. Вони мешкали на французькiй сторонi острова, аж поки на якiсь iз канiкул не поiхали зустрiчатися з друзями в Домiнiканськiй Республiцi.

В Домiнiканi напилися вина, Жану болiла голова i вiн лежав весь день у готелi, а Сюзан пiшла плавати з трубками й масками.