Ціна перемоги

Через одного негiдника iподром не розвалиться.

– Жуль, я не засмучувався б, якби не Пегас… – зiтхнув вiн. – Дорогий менi цей кiнь. Батько подарував його Сандерсу прямо перед своею смертю. Це останне, що тато залишив пiсля себе. Не розумiю, навiщо вiн так вчинив iз сином Наполеона.

У цей момент знову Чарльза покликали на скачку. Вiн мусив iти, не закiнчивши свою розповiдь. Я вирiшив не повертатися на трибуну. Щось мучило мене. Не знаю як це назвати, але якесь вiдчуття загрози прокралося у свiдомiсть. Деп мовчав, слiдуючи за мною.

Ми стримiли бiля спецiального пристосування для тренування коней. Учасникiв першоi скачки, за яких вiдповiдае сам Чарльз, помiщають у так звану «водилку», де втомленi конi повiльним кроком iдуть пiд дiею механiзму, що крутиться i змушуе iх крокувати. Так вони вiдпочивають пiсля забiгу.

– Жуль, ти засмутився? – нарештi подав голос Деп.

– Нi, – але вiдповiдь моя прозвучала так нещиро, що детектив, звiсно, зрозумiв, як я себе насправдi почуваю.

– Хiба погано, що такий скакун здобув перемогу? – Деп став передi мною, затуливши вид на коней.

– Вiн виграв вперше за 3 роки, – сумно мовив я. – Метеор завжди приходив мало не в кiнцi. Як так виходить?

– Ну, Жуль, так i виходить. Життя таке передбачуване, – потис плечима Деп.

– Ти хотiв сказати «непередбачуване»? – виправив я його.

– Я рiдко помиляюся, – похитав головою Деп. – Усе правильно.

– Але чому? – не второпав я.

– Я передбачив, що так вийде. Щось пiдказало менi, що кiнь цей, Метеор, ну не може прийти в кiнцi з таким темпераментом.

– Що ж тодi з ним сталося?

– Йому влаштували перемогу.

– Хто? – моi брови ковзнули вгору.

– Я, – скромно опустив очi мiй друг.

– Деп! – скрикнув я, уже не в змозi себе стримувати. – Що ти верзеш?! Як це?

– Жуль, нiчого кримiнального, – хитро схилив голову Деп. – Я просто повернув усе на своi мiсця.

– Та що? – вiд його незворушностi мене брала злiсть.

– Коней, Жуль. Я повернув iх на мiсця. Де вони мали бути.

– Деп, – видихнув я, i слiв менi забракло.

– Друже мiй, не ламай голови, я тобi усе розповiм, – вiн заклав руки за спину i покрокував до конюшнi.

Я поплентався слiдом.

Людей у конюшнi було мало. Пара конюхiв виводили останнiх учасникiв сьогоднiшнiх скачок. Повз нас пройшов Саймон, тримаючи на поводi пару гнiдих жеребцiв.

Деп спинився бiля сусiднiх денникiв Метеора i Пегаса. Я не знав, що саме замислив мiй друг. Вiн прослiдував до переходу з цiеi частина конюшнi в iншу.